20 травня 2026 року у Львові відбувся форум «Стратегія розвитку міста: я, ти, суспільство», організований медіахолдингом DMNTR. Захід об’єднав архітекторів, девелоперів, представників влади, урбаністів та експертів з усієї України для обговорення ключових викликів розвитку українських міст у воєнний та післявоєнний періоди.

Для мене, як для PhD та автора дисертаційного дослідження на тему «Мультикомпонентний інструментарій формування портфеля проєктів на засадах вартісно-орієнтованого управління», особливий інтерес становила не лише архітектурна складова форуму, а й підходи до стратегічного управління розвитком міста. Адже сучасне місто — це складна система взаємопов’язаних проєктів, де кожне рішення має оцінюватися через його довгострокову цінність для громади, економіки та якості життя мешканців.

Саме через таку призму особливо цікаво було слухати виступ головного архітектора Львова Антон Коломєйцев, який представив не окремі реалізовані об’єкти, а фактично цілісний портфель міських проєктів: архітектурні конкурси, соціальне житло для ветеранів, реконструкцію транспортної інфраструктури, розвиток Північного Львова та створення нових громадських просторів. Окремий акцент було зроблено на трансформації Львова у «місто турботи» — місто, яке сьогодні виконує важливу гуманітарну місію для всієї країни.

Перша панель була присвячена новим підходам до просторового планування. Серед найгостріших тем — відсутність оновленої Генеральної схеми розселення України, дефіцит вільних територій у містах, необхідність комплексних планів просторового розвитку та проблема хаотичної забудови приміських територій без належної інфраструктури. Фактично мова йшла про необхідність переходу від ситуативних рішень до системного управління розвитком територій.

Під час другої панелі учасники обговорювали питання міської ідентичності, реставрації історичного середовища, освітлення, інклюзивності та розвитку туристичної інфраструктури. Окрему увагу приділили ролі архітектурних конкурсів, які сьогодні стали однією з найуспішніших практик Львова та сприяють появі якісної сучасної архітектури. У контексті вартісно-орієнтованого підходу такі інструменти особливо важливі, адже дозволяють створювати не лише нові об’єкти, а й довгострокову суспільну та економічну цінність для міста.

Мої роздуми після форуму

Форум вкотре підтвердив для мене головну тезу сучасної урбаністики: місто має бути людиноцентричним.

Містобудування не може оцінюватися виключно квадратними метрами забудови чи обсягами інвестицій. Головним критерієм успішності міста повинна бути якість життя людей. Передусім тих, кому найважче користуватися міським простором: батьків із дитячими візками, людей поважного віку, мешканців з інвалідністю, військових, які проходять реабілітацію.

Саме тому безбар’єрність має стати не окремим напрямком роботи, а базовим принципом планування міст. Комфортне середовище для найвразливіших категорій населення автоматично робить місто зручнішим для всіх.

Окремо хотіла б звернути увагу на тему міського освітлення, яка звучала під час другої панелі.

На мою думку, світло в місті — це значно більше, ніж утилітарна функція. Воно здатне трансформувати простір, створювати атмосферу, формувати відчуття безпеки та навіть впливати на сприйняття міської ідентичності.

Освітлення не повинно засмічувати простір або створювати агресивне середовище. Навпаки — воно має бути делікатним інструментом, який допомагає формувати затишні, комфортні та естетично якісні громадські простори.

Кілька років тому мені пощастило бути присутньою на лекції світлових дизайнерів Миколи Каблуки та Роже Нарбоні, присвяченій концепції «Світловий майстер-план як стратегія розвитку міст». Тоді багато ідей здавалися незвичними, однак згодом я зрозуміла їхню глибину та стратегічність.

Особливо цікавим є досвід країн Північної Європи, зокрема Норвегії та Фінляндії, де освітлення проектується не за принципом максимального покриття території, а за принципом супроводу людини в просторі. Такий підхід дозволяє значно економити енергоресурси, уникати світлового забруднення та створювати більш комфортне міське середовище без так званого «пересвіту».

Ще одна проблема, яка особливо помітна в історичних містах України, — візуальний хаос.

Старі будівлі поступово втрачають свою архітектурну цінність через стихійне засклення балконів, неузгоджене розміщення кондиціонерів, антен, зовнішніх комунікацій та інших елементів. У результаті навіть якісна історична архітектура втрачає цілісність і перестає працювати як культурна спадщина.

Подібна ситуація спостерігається і з міською рекламою. Велика кількість вивісок різних розмірів, кольорів і стилів створює візуальний шум, який негативно впливає на сприйняття міського середовища.

На мою думку, сучасне місто має формувати єдиний візуальний код через:

• впорядковану систему реклами та навігації;
• якісне озеленення;
• створення скверів і зелених зон;
• використання комфортних вуличних меблів;
• продумане м’яке освітлення;
• гармонійне оздоблення громадських просторів.

Не менш важливою залишається проблема хаотичної забудови. Вона є однаково небезпечною як для історичного центру, так і для периферійних територій. Будь-який новий проект повинен розглядатися як частина єдиної міської системи, а не як ізольований об’єкт.

Саме тут я бачу прямий зв’язок із принципами вартісно-орієнтованого управління, які досліджувала у своїй дисертаційній роботі. Рішення в містобудуванні повинні оцінюватися не лише через короткострокову економічну вигоду, а й через довгострокову цінність для міста, громади та інвесторів.

Гармонізація міського середовища неминуче призводить до зростання привабливості територій, підвищення якості життя, збільшення попиту на нерухомість та зростання вартості об’єктів. Саме тому якісна урбаністика сьогодні є не витратами, а стратегічною інвестицією в майбутнє міста

Прочитати статтю: